Що ж таке пам’ять? Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті.
Пам’ять – це психофізіологічний процес, під час якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід, дії. У людини процеси пам’яті тісно пов’язані з роботою другої сигнальної системи. Залежно від часу, протягом якого зберігається інформація, розрізняють оперативну, короткочасну та довготривалу пам’ять.
Пам’ять людини ґрунтується на єдності трьох процесів:
1. Запам’ятовування – психічна діяльність, яка закріплює в пам’яті нову інформацію за допомогою зв’язування її з раніше набутими знаннями;
2. Збереження – психічний процес утримання відображеної в пам’яті інформації (знань) без суттєвого викривлення її форми, обсягу і змісту; зворотнім явищем процесу збереження є забування – втрата, «стирання» раніше відображеної інформації (знань) і пов’язана з цим часткова або повна неможливість її відтворення.
3. Відтворення – психічний процес, внаслідок якого відбувається актуалізація закріпленого раніше в пам’яті.
∅ Primum non nocere | Великий піст
Люди по-різному ставляться до своєї пам’яті.
Одні вважають, що їм з пам’яттю пощастило, інші – що не дуже, але і перші, і другі, як правило, хочуть запам’ятовувати більше. Особливо під час надходження обвального шквалу інформації. Дуже мало людей володіють усіма яскраво вираженими властивостями гарної пам’яті – швидко запам’ятовують, в повному обсязі і міцно зберігають інформацію, точно й у потрібний час відтворюють необхідну інформацію. У більшості людей більш-менш яскраво проявляються одні властивості пам’яті при недостатній функції інших. Вважається, що найбільш оптимальним є поєднання швидкого запам’ятовування і міцного збереження. Найменш прийнятним є поєднання повільного запам’ятовування і швидкого забування. Спеціальними дослідженнями доведено, що з прочитаного ми запам’ятовуємо 10-15 відсотків, а з того, що чуємо, вже більше — 20 відсотків. З побаченого запам’ятовуємо 25-30 відсотків, а з того, що і бачимо, і чуємо — 40-50 відсотків. Якщо отриману інформацію комусь переповідаємо, то запам’ятовуємо вже 65-70 відсотків, а якщо повторюємо показану нам дію, то рівень запам’ятовування збільшується до 85-90 відсотків. Часто пам’ять людини порівнюють з пам’яттю комп’ютера, яку можна розширити, збільшити швидкість. На щастя, медики обґрунтовано стверджують, що пам’ять людини організована таким чином, що її неможливо ані перевантажити, ані визначити її межі.
Механізм пам’яті досі незрозумілий.
Дослідження лише тільки почали визначати біохімічні й електричні основи її функціонування. Питання про механізми пам’яті досліджується в рамках ряду наукових напрямків – фізіології, біохімії, психології. Прийнято вважати, що фізіологічна основа пам’яті лежить у послідовних тимчасових зв’язках (асоціаціях), які виникають в корі півкуль головного мозку, на умовно-рефлекторних принципах. Зроблені спроби пояснити механізми пам’яті даними електрофізіології. Нейрофізіологічна гіпотеза про механізми пам’яті полягає в тому, що нейрони мозку утворюють замкнуті ланцюги, по яких відбувається рух нервових імпульсів. Там зберігається інформація, що надійшла в мозок і перероблена в ньому. Повторне проходження нервових імпульсів змінює структуру синапсів. При повторенні потоку нервових імпульсів процес протікає набагато легше і швидше. Тривале функціонування синапсів посилює їхню діяльність, що позначається на їхній структурі.
В даний час особливо широко досліджуються фізіологічні основи пам'яті на біохімічному рівні.
Сліди безпосередніх вражень фіксуються не миттєво, а протягом певного часу, що необхідний для біохімічних процесів. Дослідники з Амстердамського університету дослідили молекулярний механізм, що дозволяє мозку редагувати пам’ять, зокрема забувати неприємні спогади. Вважається, що спогад на якийсь час стає активним, “пожвавлюється”, щоб новий досвід та нові відчуття внесли до нього свої корективи. Спогад може стати для нас менш значущим, якісь події в ньому слабшають, і в перетвореному вигляді він “упаковується” в довгострокову пам’ять. Як зазначають вчені, молекулярною основою для таких операцій з пам’ятю є іонотропний глутаматний рецептор на поверхні нейронів. Глутамінова кислота (глутамат) – один з найважливіших нейромедіаторів в мозку, за допомогою якого здійснюється передача сигналу з нейрона на нейрон. Щоб ловити молекули глутамату, на поверхні нервових клітин є спеціальні білки-рецептори.
∅ Primum non nocere | Ліки чи алкоголь
Поряд з індивідуальною пам’яттю в мозку існують структури генетичної пам’яті.
Це спадкова пам’ять, локалізована в гіпоталамо гіпофізарной системі. Тут знаходяться центри інстинктивних програм поведінки – харчові, оборонні, статеві – центри задоволення і агресії. Це центри глибинних біологічних емоцій: страху, туги, радості, гніву і задоволення. Тут зберігаються еталони тих образів, реальні джерела яких миттєво оцінюються як шкідливі і небезпечні або корисні і сприятливі. У руховій зоні записані коди емоційно-імпульсивних реакцій (поз, міміки, захисних та агресивних рухів). Зоною підсвідомо-суб’єктивного досвіду індивідума є лімбічна система – сюди переходять і тут зберігаються набуті поведінкові інстинкти: емоційні установки даного індивідума, його сталі оцінки, звички і всякі комплекси.
Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.
«Пам’ять є комора розуму», – сказав Локк. Значення пам’яті в житті людини величезне: без неї була б неможлива будь-яка діяльність. І. М. Сєченов вказував, що «… без пам’яті наші відчуття і сприйняття, зникаючи безслідно у міру виникнення, залишали б людини вічно в стані новонародженого».